– Не нада тут сидіти!
– Я шось не поняла!
– Вставай отсюда!
– Наркоман чи шо?!
– Я щас визову поліцію!
– Шо це?!
– Шо це таке, я не поняла! Ха-ха-ха-ха!
– Мєдітация!
– Шов-шов і впав?!
– Хочете побачити анєкдот? Ідіть сюда!
– Ви таке бачили? Ах-ха-ха!
– Вставай, тут нельзя сидіти! Іди дальше сиди!
– Ти чув, шо я сказала?! Бо я щас поліцію визову! Заберуть тебе в пріют! Хочеш?!
– Хвате сидіть!
– Ви бачили таке?! Свєта!
– Ха-ха-ха-ха-ха!
– Сіла на бумажку!
– Хоч помєдітірувать?!
– Це дєвушка, да?
– Це йог!
– Це він?!
– Дитино!
– Ето дєвочка! – голос дитини.
– Ненормальний такий! Придурочне!
Продавчині спілкуються з операторкою, яка мене знімає.
– Шо вона сказала?!
– Та яке тридцять років?! Це ж ще дитина!
– О Божечкі!
– Хвате сидєть! – тримає мене за комір.
– Хвате, всьо, вставай! Бистро! Бистро, вставай отсюда! – тягне за комір.
– Вставай! Чуєш шо я кажу?! Я щас поліцію визову! Тебе сдам в поліцію! Хочеш?! Вставай!
– Ти тоже знімаєш?! Це цікаво? Ну шо, це цікаво, чи шо?!
– Шо тут проісходіт?!
– Не знаю! Ви можете його підняти?!
– Нє!
“Женщіна, а в тебе є охранніка номер тєлєфона?! Е-е-е, ну то ти скажи, якийсь сів прийшов у магазин. Дитина, дитина на бумажку. Я йому кажу “уходь”, а воно не уходить. І я не знаю шо робить... Почті у двері!”
– Так же ж можна солнєчний удар получіть!
– Подзвонила?!
– Трубку не беруть!
– Так, уберіть оце... Созданіє!
– А чо ви нам не звоните?! – охоронець.
– А де ваш номер телефона?!
– Я вам оставляв лічно!
– То Женя вам дзвонила!
Охоронець піднімає мене, бере під руки і несе через дорогу. Інший забирає кросівки і картонку. Продавчині сміються. Охоренць ставить мене на картонку в тіні.
– Сідай! А там шоб я тебе більше не бачив!
🔸Метро, ринок, бабусі продають квіти. З “Червоного маркету” грає техно. Спить собака. Сідаю біля бабусь з квітами:
– От таракани і мурав’ї!
– От таракани і мурав’ї! – бабуся продає отруту біля метро.
– Клац-клац-клац! – клацають турнікети.
– От таракани і мурав’ї! Грибок, ньогтьовий і обичний!
– Да лучше б ти дурь продавала! А не таракани блін!
– От таракани і мурав’ї!
– От тараканов і муравйов!
– Грибок, ньогтьовий і обичний!
– Таракани і мурав’ї! – голос хлопчика.
– Нє, в нього така спина рівна, я аж завідую!
– А я баба стара!
– Да-да, дєвуля, да!
– Катя! От ти бачиш треба спину треба держать як сидіть! Ось-до! Ось-до! А ти забулась як...
– От таракани і мурав’ї!
– Почом ромашки?
– Сто!
Чоловік жаліється на високі ціни і свою тяжку долю.
– Я тоже служу, нічо страшного! – відповідає жіночка.
– Де ти служиш?!
– В себе в часті! Там де я живу! Я тоже служу, в мене троє дітей!
– В тебе пенсія є?
– В мене да!
– От таракани і мурав’ї!
– В тебе совість хоть є?!
– В чом я вам збрехала?! Я служу так само в Зброєних силах України! Шо тепер?!
– То ти тут тепер?!
– Да, як я можу в свому куску, так і заробляю!
– То в тебе должна зарплата буть більша чим у них пєнсія блять!
– А я шо в них забираю їхню пєнсію, чи шо?!
– Так тобі грошей не хватає?!
– А якшо вона хоче заробить?!
– Вона шо, краде, чи шо?!
– В тебе тридцать, а в неї десять тисяч! Є разніца?!
– От таракани і мурав’ї!
– От тараканов і муравйов! Грибок, ньогтьовий і обичний!
– А шо він мєдітірує?
– От таракани і мурав’ї!
– Ти дихаєш, хлопче?!
– От таракани і мурав’ї! Грибок, ньогтьовий, обичний!
– Вона мєдітірує!
– От таракани і мурав’ї!
🔸Сідаю в метро під стіною біля входу. Поруч зі мною бабуся кричить “от таракани і мурав’ї”:
– Шо ж тебе синок оце заставило, а? Шо ти робиш?!
– Ти глухий чи шо? Боже мой! Шо тебе це заставило горе те! Лучше б учівся, харашо...
– От таракани і мурав’ї!
– От таракани і мурав’ї!
– Та був достойний мальчік! А то шо це ти робиш?!
– От таракани і мурав’ї!
– Так можна й сдуріть! З ума зійти, дурачком буть всьо врємя!
– От таракани і мурав’ї!
– От тараканов і муравйов!
– От тараканов і муравйов! Грибок! Ньогтьовий і обичний!
– Ето дєвушка!
– Мам,а что ето он дєлает?
– Мєдітірует!
– Зачєм?
– От таракани і мурав’ї!
– Друг, всьо нормально с тобой?! – питає чоловік.
– Да, Богу молиться! – відповідає бабуся.
– Дєнег нада єму дать, да?
– А, ну хай стаканчик поставе і грошей набере!
– Кідаю тєбє дєньгі, дружищє?!
– У тапочок киньте йому!
– О, хай!
– А шо ето у нєго, шо оторвало ілі шо?!
– Богу молиться!
– От таракани і мурав’ї!
– Сатаністи оце, знаєш?! Оце вона сіла так.
– Ето сатаністи, да?!
– От сатаністов, да! Оце вони так роблять!
– Так єму, он вообщє малолєтка! Скока ж єму лєт?! Шо єму дах оторвало так?!
– Та, таких вже хватає, он під поїзд кидаються...
– Слишиш, зємляк, а шо с тобой такоє, а?!
– Шо за вєра у тєбя хоть скажи, а?
– Вообщє на морозє, слишиш блять!
– Зємляк, шо за вєра у тебя, скажи! А? – трясе мене за плече.
– Ну хочу к вєрє твоєй пріблізіться, скажи!
– Может оставітє єйо в покое, нє?!
– Ну скажи, друг!
– Вот ето голову оторвало напрочь, прєдставляєтє?!
– Ну чьо ти пристаєш до людини! От він тобі нада?!
– Та іді ти, рухлять блять, ото старая, блять! Дура йобаная блять!
– Смотрі, отакіє сука с ума сошлі, блять!
– Оу, зємляк, ти в школу ходіш, скажи?! – трусить мене за плечі.
– Ну отстаньтє от нєйо, нє?!
– Оу, друг, ти в школу ходіш?!
– Прєдставляєтє?! Вот та дура єщьо ідьот шота “отстань від людини блять!” Єму в школу ходіть надо блять! Прєдставляєшь, шо дєлают, а!
– Да-да-да. Під поїзда потім кидаються!
– Да! Так а чьо ти сідіш здєсь, оу?! Слиш, зємляк!
– Богу молиться, тобі кажу блять!
– Богу молішься?! Оу, зємляк! Шо такоє?!
– Оу! Пєтровіч?! Как ти, живой?!
– Вона чи він?
– Блять, шо єго оторвало вообщє нахуй, да?!
– Це дєвочка!
– Он в мєдітациї!
– А це дєвочка?! Та ладнооо!
– Ти чьо, на пріколє блін?! Какая дєвочка! Ето мальчік!
– Ето дєвочка! Просто вона малєнька!
– Сишиш, ти шо?! Ти дєвочка ілі мальчік, а? Друг?!
– Друг, как тєбя зовут? Ну скажи, ти дєвочка ілі мальчік, а?
– Чєловєк, ти дєвочка ілі мальчік?! Ну хоть скажи хоть блять!
– А чьо ти сідішь здєсь?! – чоловік кладе руку мені на голову.
– Ви не чіпайте його, ну!
– Да ето нє он, ето она, блять!
– Шо такоє? Шо случілось, друг?! Друг, а, п–п-подружка, шо такоє?! Давай я тєбя домой провєду!
– Вона мєдітірує!
– Шо случілось бля, говори!
– Нашо ви її чіпаєте?!
– Зачєм ви єйо трогаєте?!
– Це дєвочка блять?!
– Дєвочка!
– Зачєм ви єйо трогалі?!
– Да єй в школу ходіть надо блять!.. Какіє-то воспітатєльние работи, шо! Она завтра пойдьот і кінєтся под поєзд!
🔸Після медитації:
– Может тєбє єди купіть? – питає жіночка.
– Нєт, спасібо!
– Нєт?!
– Нєт!
– От таракани і мурав’ї!
– Шо тебе це заставило таким заніматься? – питає бабуся “от таракани і мурав’ї”.
– Та просто так подобаєтья!
– Шо ж воно тобі подобається?!
– Дєвочка, не бросайся под поєзд! Ми за тєбя пєрєживаєм! – кричить жіночка.
– Так можна і дурочкой буть!
– Чого?
– А чого? Скільки людей попригало под поєзда!
– Так а я ж не збираюсь нікуди пригать!
– А хто-зна?! Воно доведе! До того…
– Чого?
– Та тогошо так получається… Псіхіка нарушується і буває таке страшний суд!
– Да?
– Скіки з людьми вже… Да! Це страшне!
– То шо думаєте, не можна так робить?
– Нікагда, доця! Нікагда! Ти доця, чи мальчік ти?
– Доця!
– Доця, нєльзя так дєлать, зайчик! Це страх Господній, одведи його, от себе, заступи!
– А шо ж тут поганого?
– Чім пагане?
– Да!
– Нєврологічєский препарат начінає действовать на мозги, і ти можеш звихнуться!
– Так я ж не принімаю препаратів!
– Причом тут препарати?! Оце от молиться, оце все воно єслі… Сатана це називається, сата-ні–зм!
– А чим молитва погана?
– От як, скажи, шо ти щас читала, яку молитву?
– Ніяку. Я просто концентрувалась на тому, шо відбувається і відчувала спокій всередині… Мир, він всередині кожного з нас. Це не залежить від того де я, з ким я, а він тільки всередині мене!
– Нє, це так нізя молиться...
– А чого?
– Це страшний суд! Тобі, вспомниш через деяке время, шо я тобі казала.
– Угу.
– Це нізя! Ти лучше шось, я не знаю шо, но тіки не цим! Цим нізя заніматься, це нехарашо!
– А мама в тебе, папа єть?
– Да!
– Вони шо, розрішають тобі так дєлать?
– Да!
– Я лічно боюсь!
– Так тут же нічо нема страшного! Я ж просто сижу!
– Ну і шо! Ну не нада! Понімаєш, таке ощющєніє, і вєдомость так на тебе... Отак со сторони, так дивишся на тебе...
– Ну?
– Ето нереально дивиться! Як, якесь як злом, ти понімаєш, ти… Ну я тобі даже не можу об’яснить... Ну якась як-то... Ну як мені правильно тобі сказать… Ну як невдекватна!.. Ілі, ну такого плана, понімаєш, ну я тобі точно не можу сказать… Вони щас же ж заумні, всі, вони можуть такі првильніє слова підібрать… Ну я тобі говорю, шо ето нереально!
– А шо таке неадекватно?
– Ну як больна ти на голову, чи там, ілі… я не знаю… Невдекватность! Реальна! Не–адекватность!
– Але ж по суті я сижу з закритими очима...
– Ну-у, дєточка, я понімаю...
– Це ж нічо в цьому поганого немає!
– Я понімаю…
– Ну, я ж нікого не чіпаю!
– Я понімаю, шо ти не чіпаєш… Ну ти можеш собі зробить велкий-велкий грех!
– Угу…
– Великий-великий грех!
– Та я навпаки хочу, щоб був мир, всередині мене, і значить навколо! Своєю присутністю…
– Чого ти мир не можеш зробить? Будеш ти мирна! А чьо ти погано дєлатимеш?!
– Так я навпаки, оцим я і хочу, шоб було більше спокою…
– Нє, це не воно, доця! Це не воно!
– То шо ви рекомендуєте мені?
– Бросить оцей хєрньой заніматься повністю! Полностью, дочічка! Дєлать лучше, якісь молитви читать, іти в церкву, Богу молиться… Оце тобі не поврєдить!
– Але ж Бог, він всередині кожного з нас! Він же ж не в церкві, правда?
– В кожного з нас, но ти должна куда-то іти і молиться Бозі, ну ти хочеш, щоб було спокій, щоб тобі щастя було, здоров’я в тебе було, шоб в тебе все харашо було в житті, тіки надо Богу молиться!
– Так я йому і молюсь! Просто я думаю, шо він не в церкві, шо він тут всередині мене знаходиться… Знаєте, є такий вираз…
– От таракани і мурав’ї!
– Є такий вираз, шо наше тіло це наш храм!
– От таракани і мурав’ї!
– Я тобі кажу, це нереально, дочічка, нє!
– То, якшо наше тіло це наш храм, значить Бог в тілі, значить він всередині...
– В тілі він навсігда!
– Тому мені не важливо де я, я можу буть в церкві, і я можу буть отут біля вас…
– От таракани і мурав’ї!
– І відчувать, шо Бог всередині вас, і всередині мене!
– Не знаю, доця, ну… Отак состоянія, всі йдуть обращають на тебе вніманіє і кажуть, шо неадекватні слова! Це нереально, це нереально! Тобі здоров’я заберуть вони, не знаю, це дуже погано… З моєй точкі зрєнія…
– Угу!
– Мені вже шейсят років, і я знаю, шо отакими способами людей багато пішло!
– А ви таких знаєте людей?
– Очєнь много!
– Да?
– Очєнь много! Ось неділі дві назад кинувся…
– Хто?
– Мальчік. Під поїзд…
– Так а шо він таким займався?
– Да! Він же занімався етім… Як воно називається... Ну вилетіло, я не можу тобі сказать як точно. І це ж воно дойшло до того, шо нарушилась псіхіка, і оце началось оці проблєми, доця!
– Угу…
– Псіхіка! От ти сєйчас його может бить не замічаєш, а со врємєнєм ти поймеш, шо це таке псіхіка, оно страшне діло! Ти собі внушенія як правильно дєлаєш, не псіхіка, а внушеніє! І внушаєш, а це внушеніє може прийти на очєнь плохую програму!
– А воно може бути навпаки на хорошу?
– Нєт, не може такого буть, доця!
– То шо, нічо не можна внушать собі?
– Нічого не можна внтурі себе дєлать!
– А шо ж можна тоді?
– Жить так як і всі люди живуть! Я собі не внушаю, а работаю, там шось учуся, в школу ходю там, все… Отак нада дєлать!
– А ви щаслива?
– А чо ж я нещаслива? В мене двоє дітей, троє внуків, чого?!
– Ну мені цікаво просто. Це ж саме головне, правда?
– Канєшно! Внучка учіться в юридичном, внучок ось поступатиме, в морській флот. Вони школу провчилися, проходили школу. Жили, процвітали… А шо їм мішає? Один мальчік ходе во вторий клас, восємь год. Вони живуть-процвітають! Син работає, дочка работає, зять работає, невістка работає… В мене невістка, управляючою оно робе в “Форі”. Вона ж на швею вивчилась, просто так на швею. А собі цель поставила “я буту такою і такою”, вот вона і така!
– Почому квіти?
– Ці тридцять п’ять, ці сємдесят!
– От таракани і мурав’ї!
– От таракани і мурав’ї!
– Так шо, дочічка думай своє і неправільно… Лучше постав правильно собі путь і будь щаслива!
– А я от і щаслива, знаєте!
– Ну от і будь щаслива. Будь хорошой дєвочкой, буде все в тебе харашо!
– Дякую вам!
– Дєтки, внучки, внучата будуть, це дуже радісно! Дітки не радостно!
– Нє? Тіки внуки?
– Да! Тіки внуки, оце вже твоє!
– Але ж одне без іншого не буває!
– Да! Діти росли наші, ми жили, їх нянчили, в школу ходили, все.. А коли стали онуки, вже почувствовали, шо це наше рідне і назавжди наше дороге, так! Не так жаль ше дітей, як онуків. Лічно мені так!
– От таракани і мурав’ї!
Підтримай проект і мою мрію ❤️
outsideobserver.org/ua#donate
